Громада пам‘ятає своїх Героїв
7 травня виповнюється річниця з дня загибелі Лосєва Володимира Вікторовича – людини, що любила життя, навчала цьому свою родину, якою Володимир дорожив і цінував.
Народився Лосєв Володимир Вікторович 25 січня 1984 року в Одесі. Майже з дитинства захопився обробкою деревини, зокрема різьбою, любив читати, вивчав англійську мову. Одним словом, мав різносторонні інтереси. Його захоплення привели Володимира у 2004 році до деревообробного заводу, який тільки-но почав будуватися. Після роботи паралельно юнак удосконалював свої навички в італійській фірмі, яка налаштовувала обладнання заводу. Приблизно в цей час Володимир знайомиться із своєю майбутньою дружиною, з якою побудує міцну і дружну родину. Продовжуючи вдосконалювати свої навички і вміння, без відриву від виробництва з 2006 року здобував освіту у Петрівському технікумі. Володимир користувався великим авторитетом на заводі, був його душею.
Після закінчення навчання Володимир Вікторович додатково влаштувався на роботу в компанію «ТІС», здобувши там кілька спеціальностей. До самого повномасштабного вторгнення продовжував тут працювати із задоволенням, а вдома приділяв увагу своєму хобі.
Але найбільшою цінністю для Володимира була родина: улюблена дружина і сини. Як би важко і складно не було, чи був втомлений, чи завантажений роботою, у нього завжди на першому плані були найрідніші люди. Дуже цінував спілкування з синами, вчив їх тому, що сам знав і відчував. Кожну вільну хвилину родина намагалася провести разом.
Володимир був завжди доброзичливим, готовим прийти на допомогу, тому мав багато друзів.
З перших днів війни Володимир став добровольцем, пішов захищати свою землю. Не міг залишатися осторонь, бо звик до відповідальності. Звик, що повинен зробити усе і більше, аби його рідні були щасливими!
Навіть там, у воєнному пеклі, продовжував навчатися: став снайпером, міг управляти БПЛА. Завжди намагався бути першим, на найважчих ділянках. І загинув під час виконання бойового завдання під Сєвєродонецьком.
Родина втратила люблячого чоловіка і турботливого батька, а громада – вірного сина. Душевні рани не загоїти. Боляче і важко змиритися зі смертю нашого земляка, Людини. Ім’я Володимира Лосєва має жити в пам’яті нашій. Це ім’я Героя!
Слава і вічний спокій!
