У Визирській громаді вручили державну нагороду посмертно Захиснику України
22 січня, у День Соборності України, у Визирській громаді відбувся особливий, сповнений тиші й болю захід. Цього дня ми згадували і вшановували нашого земляка — Олександр Михальченко, людину, яка прожила просте, чесне життя і віддала його за Україну.
Олександр Олександрович Михальченко народився 30 грудня 1975 року в селі Бутівка на Одещині. Тут минуло все його життя — серед знайомих людей, рідних полів і землі, яку він любив і знав з дитинства. Його пам’ятають як щирого, доброго, працьовитого чоловіка, який ніколи не цурався роботи і завжди був готовий допомогти.
Змалку Сашко був активним і відкритим — допомагав дорослим, майстрував, любив спорт і риболовлю. Після школи залишився в селі, працював у колгоспі, на фермі, згодом — трактористом. Земля була для нього не просто роботою — вона була частиною життя.
У юному віці він зустрів своє кохання — Катерину. З першого погляду між ними виникло щось справжнє, і згодом вони створили міцну родину. У подружжі народилися двоє дітей — донька Аня та син Коля. Для них Олександр був турботливим, уважним батьком, який завжди думав про їхнє майбутнє, підтримував і оберігав.
У селі його знали всі. Добрий сусід, надійний друг, людина, яка не відмовляла в допомозі. Він жив по совісті — просто, без гучних слів, але з великою повагою до людей.
Коли почалася повномасштабна війна, його життя, як і життя тисяч українських родин, змінилося назавжди. Олександра мобілізували. Він не був професійним військовим, але виконав свій обов’язок перед державою і пішов захищати Україну. Служив у військовій частині А4640 (ОШБ 25).
Навіть на війні він залишався тим самим — думав про родину, про дім, про дітей. Мріяв повернутися. Вірив, що ще побачить рідних.
1 березня 2025 року Олександр Михальченко загинув.
Але він не зник із пам’яті — він залишився в серцях своїх близьких, у пам’яті громади, в історії України.
Сьогодні родині Олександра було вручено орден «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно) — як знак державної вдячності за його подвиг і жертовність.
Олександр Михальченко назавжди залишиться для нас не лише Героєм, а насамперед Людиною — люблячим батьком, чоловіком, працьовитим селянином, який жив чесно і пішов гідно.
Світла пам’ять.
Герої не вмирають.
