Щодо причин та наслідків травмуючих ситуацій, а також рекомендації роботи з дітьми у конфліктний та постконфліктний періоди
Щодо причин та наслідків травмуючих ситуацій, а також рекомендації роботи з дітьми у конфліктний та постконфліктний періодиСтаном на травень 2022 року, в період російського військового вторгнення на територію України, вже чимало дітей постраждали не тільки від активних бойових дій, але й від постійного психологічного тиску.
Діти є активними свідками процесів, що відбуваються у суспільстві. Криза, що охопила країну – безпосередньо впливає на батьків (особливо на виконання ними батьківських функцій), що, природно, позначається на дітях. У цей період знижені або порушені здатності любити, працювати і насолоджуватися життям. Криза настає, коли під тиском життєвих обставин відмовляють звичайні механізми ефективного протистояння їм.
Психологічні наслідки для здоров’я дитини перебування в травмуючих ситуаціях
За даними психологічних досліджень, коло людей, що можуть переживати травматичний стрес, є досить широким. До нього входять не тільки безпосередні учасники подій, але і члени їхніх сімей, а також ті, що були поруч з подією, або спостерігали за нею через ЗМІ, або навіть чули розповіді про події. Особливо це стосується дітей з огляду на обмеженість їх життєвого досвіду, вразливість та незрілість дитячої психіки.
Діти, які навіть не були посвячені в суть і деталі подій, можуть спостерігати їх через ЗМІ, бачити страх та розгубленість батьків, чути тривожні або агресивні висловлювання. На дітей можуть вплинути зміни у звичайному перебігу сімейних справ, переїзди або присутність «третіх» осіб у домі.
Для дитини непросто зрозуміти, що сталося в родині, місті, країні, що часом призводить до переживання безпорадності і тривоги у великому, незрозумілому світі. Важливо усвідомлювати, що маленька дитина може переживати такі ж сильні почуття з приводу травматичних подій, як і дорослі. У деяких дітей ці переживання можуть виникнути відразу ж після події, у інших – через деякий час. Кожна дитина може реагувати по-різному, навіть якщо це діти з однієї родини. Реакції дітей на травматичні події залежать від «близькості» до події та тяжкості події, емоційного стану, чутливості та характеру дитини, її віку тощо.
В екстремальних травмуючих умовах спочатку відбувається мобілізація функціональних резервів організму, стресова реакція, вилив гормонів з наступним перерозподілом та спадом. Резерви організму виснажуються, розвивається виражений астено-депресивний стан, нервово-психічне напруження. Якщо вплив екстремальних умов на індивіда не зупинити, можливі стресові розлади, а при довготривалих впливах – посттравматичні стресові розлади (ПТСР), серйозні емоційні та поведінкові розлади з показаннями до медичного лікування; астенічний синдром; порушення сну; пригнічення; депресії.
Психопатологічні розлади у дітей, що перебувають в умовах тривалого стресу
У групах дітей, які перебувають у напружених зовнішніх умовах (наприклад, проживання в небезпечному, неблагополучному місці, під час змін, у місцях масових заворушень) або стикаються з медичними проблемами, стихійним лихом, часто діагностуються розлади адаптації (40–50% з них). Суттєве значення мають також недостатня сформованість вікових соціальних навичок, відсутність особистого досвіду, труднощі в пристосуванні, соціальне походження, стать. Відзначено, що дівчатка схильні до більш високого ризику розладів адаптації, ніж хлопчики, навіть у дитячому віці.
Адаптаційні розлади є реакцією організму на чітко виявлений психосоціальний стрес, зазвичай діагностуються після першого місяця дії стресу і тривають до 6 місяців. Розлади, як правило, припиняються незабаром
після того, як закінчується дія факторів стресу, або ж, якщо стресова ситуація триває, досягається новий рівень адаптації. Емоційні та соматовегетативні порушення, що зберігаються понад 6 місяців, вже належать до посттравматичних стресових розладів, або до соматоформних (психосоматичних), розладів.
Для дітей раннього віку характерний соматовегетативний рівень реагування, що проявляється розладами сну, прийому їжі, зниженням ваги, частими захворюваннями і т.д. При дезадаптації у дітей нерідко одночасно або поокремо відзначаються неврозоподібні і невротичні розлади: неврози нав’язливих станів і рухів (тики, покашлювання, порушення ритму дихання, обкушування нігтів і т.д.), порушення темпу мови (запинки), заїкання, енурез, порушення сну, апетиту. Часто розвиваються астенічні стани (низька працездатність, підвищена стомлюваність і т.д.), зниження імунітету. Дітям дошкільного та шкільного віку переважно властиві реакції активного і пасивного протесту (опозиції), відмови, втечі з дому, мутизм. Реакції протесту нерідко протікають у формі порушення соматовегетативних функцій (блювота, енурез, енкопрез, відмова від їжі), часто в поєднанні з розладами поведінки. Рідше виникають реакції імітації, компенсації та гіперкомпенсації. Для підлітків більш характерні реакції емансипації, групування. Таке прагнення вивільнитися з-під опіки рідних, вихователів і всіх інших дорослих виражається у формі прихованого або відкритого опору порядку, спробах уникнути контролю, в аномальних захопленнях.
Психологічна робота з дітьми в умовах травматичної кризи
Особливим методом психологічної допомоги при кризі є кризова інтервенція. Кризова інтервенція – це робота, спрямована на вираження сильних емоцій і інтенсивних почуттів, актуалізованих конкретною проблемою (ситуацією). Допомога при кризі сконцентрована на проблемі, а не на людині. Цим кризова інтервенція відрізняється від консультування або тривалої психотерапії. Кризові інтервенції вимагають швидкого здійснення терапевтичних цілей щодо негайної реорганізації всіх функцій і контактів у зв’язку з їх втратою.
Процедура кризової інтервенції включає в себе:
• негайне втручання з метою вивільнення сильних почуттів страху,
збентеження і безнадії;
• перехід високої активності терапевта до психолога: важливо перейняти ведення і відповідальність;
• зосередження заходів лікування на первинному і вторинному конфлікті, при цьому важливе розуміння і розкриття взаємозв’язків між даною кризою і життєвою історією;
• залучення ресурсів оточення (насамперед сім’ї) та інших джерел допомоги;
• консультацію лікаря і застосування психофармакології;
• залучення інших фахівців, помічників і соціальних інститутів;
• організація конкретної допомоги (фінансової, соціальної, педагогічної тощо).
•розвиток нових настанов, способів поведінки, механізмів оволодіння
собою, які знадобляться і в наступних кризах.
Рекомендації батькам щодо профілактики посттравматичних стресових розладів у дітей
• намагайтесь якомога менше змінювати звичний ритм життя дитини;
• побільше сну, відпочинку, позитивних вражень;
• організуйте можливість дитині для «розрядки» напруги – заняття спортом, танцями, рухливі ігри;
• харчування – може бути частим і маленькими порціями, не примушуйте дитину їсти, якщо вона не має апетиту. Харчування може бути легким і корисним (фрукти, овочі, соки);
• дитині (і вам також) необхідно побільше пити (вода, солодкий чай, компот, сік, морс);
• не відмовляйте дитині у солодкому. Неміцний чай із цукром, цукерка, чашка какао викликають позитивні емоції, почуття безпеки та стимулюють роботу мозку;
• не бійтесь зайвий раз обійняти, погладити дитину, потримати її за руку, зробити масаж або покласти руку на плече. Позитивні тілесні контакти дуже корисні для зняття напруги;
• теплий душ або ванна також допоможуть зняти зайву напругу.
Важливо:
• Заручитися підтримкою близьких і рідних. Важливо, щоб в оточенні дитини були люди, що не постраждали.
• Намагатися зберегти режим дитини, забезпечити нормальний сон та харчування, достатність пиття, оберігати дитину від додаткових стресів.
• Менше таємниць і натяків (вони ще більш лякають дитину).
• Відповідати на запитання дитини поступово і доступно. На одне запитання – одна відповідь. Коли дитина її опанує, вона зможе поставити наступне питання.
• Підтримувати надію на краще.
• Бути готовими до «нечемної», «дивної», «агресивної» поведінки дитини.
• НЕ казати: «забудь це», «викинь з голови» – це прямий шлях до формування постстресових розладів.
• Не залишати дитину наодинці із своїми переживаннями, проте і не докучати їй.
• Ні в якому разі не соромити дитину і не винуватити в тому, що сталося або в поведінці після травмуючої події.
• Бути готовими раз за разом обговорювати ті самі речі.
• Заручитися самим надією на те, що травму можливо пережити.
• Пам’ятати, що частині дітей з різних причин не вдається упоратися із наслідками травматичного стресу самостійно, і вони потребують професійної допомоги.
• У разі ВАШОГО ХВИЛЮВАННЯ за стан дитини або тривалості незвичної поведінки дитини БІЛЬШЕ МІСЯЦЯ – ЗВЕРНУТИСЯ по допомогу ДО ПСИХОТЕРАПЕВТА.
Отже, прислухайтеся до себе та до своїх дітей, перебувайте в безпеці, з увагою ставтеся до свого психологічного стану та піклуйтеся про найближче оточення. Використовуйте дані рекомендації для роботи з дітьми, які опинилися в умовах травматичної ситуації.
Матеріали взято та доповнено з наступних джерел: «СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНА ТА ПСИХОЛОГІЧНА РОБОТА З ДІТЬМИ У КОНФЛІКТНИЙ ТА ПОСТКОНФЛІКТНИЙ ПЕРІОД» методичні рекомендації.
